П’ятниця, 29 Березня, 2024

Вулиці на честь видатних постатей міста. Вулиця Федьковича в Чернівцях

Архітектурна спадщина Чернівців – це не лише центр міста, а й цілий квартал приватної забудови біля парку Шевченка. Це вілли, шале та котеджі австрійського і румунського періодів на вулицях Федьковича, Щербанюка, Аксенина, Суворова. Понад століття тому це було затишне місце на околиці Чернівців, пише chernivtsi-future.com.ua.

У Європі на той час з’явилася мода будувати місто-сад, який запровадили англійські урбаністи. Оскільки Чернівці ніколи не відставали від Європи, тут на початку XX століття побудувався квартал для заможних мешканців. Це котеджі, вілли, шале. Головною умовою такої забудови був затишок, а ще – шматок землі, де можна облаштувати квітники і зелені насадження. Тоді вулиця Федьковича була околицею міста. Тут було дуже затишно: з одного боку – народний сад (парк імені Тараса Шевченка), Ботанічний сад, а з іншого – казарми та луги.

Першою у цьому кварталі забудували вулицю Юрія Федьковича (раніше вона мала назву Garten Gasse, тобто Садова). Його назвали кварталом вілл у міжвоєнний період (1930-і роки) – саме на той час він найактивніше забудовувався. Це також вулиці: Олександра Щербанюка (колишня Чапаєва), Василя Аксенина (Фрунзе), Олександра Суворова.

Квартал вілл

Звертаємо увагу на будинок №5. Він не вирізняється особливою архітектурою, але дослідникам історії цікавий тим, що на вулиці Федьковича аналогічних є два –  точно такий же наприкінці вулиці під номером №58 . Їх, мабуть, споруджував один архітектор.

Праворуч будинок №8, зведений у міжвоєнний період. Це найрозкішніша архітектурна стилістика того часу.

Вікна, сандрики, вежечки, колони – всі елементи румунського стилю для приватної забудови.

До речі, у румунський період ця вулиця була названа на честь короля Румунії Кароля (Карла ІІ). А оскільки у цьому районі вулиці з усіх боків оточували казарми, їх називали іменами військових: Фрунзе, Суворова, Чапаєва. У міжвоєнний час – румунських генералів. Кожен період має своїх героїв. Йдемо далі. Перед нами вілла під номером 14. Це споруда початку XX століття, приблизно 1910 року.

Ця скромна будівля заслуговує, аби на ній встановили меморіальну дошку. Це ті відзнаки, якими ми пишалися б. Саме у цьому будинку поселився вчений-математик світової слави Ганc Ган. Він народився у Відні, навчався в університетах Відня, Мюнхена, Страсбурга й у світовому математичному центрі– Геттінгенському університеті, що у Німеччині. 1909 року він працював у віденському університеті, одружився з дочкою відомого германіста Лілією Мінор. Вона також захистила наукову працю з геометрії. Ця красива молода пара поселилася у Чернівцях на вулиці Федьковича. До речі, Ганc розробив три напрямки математичного аналізу, який мав вплив на розвиток вищої математики впродовж XX століття. А у Чернівцях він написав найвідоміші свої праці.

Спершу Ганc Ган жив на Панській, а 1913 року сім’я переїхала на вулицю Федьковича, після народження довгоочікуваної доньки Нори, яка стала актрисою.

У Чернівцях Ганc Ган разом з колегами-математиками створили так званий живий університет. Вони змогли реалізувати свою мрію – навчити студентів мислити.

Затишно та без автомобілів

Раніше вулицею Федьковича не їздили автомобілі, тут було затишно та спокійно. Оскільки це був презентабельний район міста, вулицею запустили автобуси. Але чернівчани, які поважали себе, продовжували їздити фіакром.

Нині тут усе навпаки, а замість фіакрів – автівки.

Праворуч бачимо нетипову для цієї вулиці будівлю. Це велика споруда (наразі тут політехнічний технікум, авт.), раніше – знаменита на цілу Буковину бурса імені Юрія Федьковича.

Під час Першої світової війни Ганс Ган пішов служити в італійський фронт, а після зміни влади до Чернівців не повертався.

Сюди приїжджали хлопчики з усієї Буковини, які не могли оплатити навчання. Вони тут мешкали, а навчалися у школі №23, (раніше це була друга українська гімназія). Будівлю звели, щоб утримувати українців, на кошти, зібрані між українцями. Організував будівництво визначний громадський і політичний діяч, учасник українського національного відродження на Буковині, перший голова Українського народного дому у Чернівцях Володимир де Корнич-Ясеницький. Керував будівництвом безплатно Юліус Бохнер, який звів у Чернівцях будинок-корабель та Єврейський народний дім. У цій будівлі п’ять років навчався відомий поет Дмитро Загул.

Будинок №18

Ламаний дах, еркери, вежечки, балкончик – швейцарське шале є і в Чернівцях. Один із прикладів – будинок №18.

Ця будівля неймовірно цікава з точки зору архітектури. Дивіться, зверху досі залишилися вікна дерев‘яні, розкішні елементи флористики – як свідчення стилю сецесії. Бачимо тут вплив швейцарского шале, плюс віденська сецесія. Навіть кольористика та ж – оливковий колір віденської сецесії. Будівля особлива тим, що досі збережено архітектурні елементи. Респект господарям, які зберегли це. Такі зразки потрібно відзначити у місті.

Ліворуч, під №11, – Ботанічний сад ЧНУ. Це пам’ятка архітектури та садово-паркового мистецтва. Він входить у четвірку ботанічних парків України.

Чернівецький ботанічний сад – це заслуга двох конкретних чоловіків: Костянтина Тимощука та Едуарда Тангла. Ректор університету Костянтин Тимощук, 1875 року, після відкриття корпусу університету, почав шукати ділянку для Ботанічного саду. Він обрав це місце, і вже наступного року, 1876–го, запросив до співпраці зі Львова Тангла, який захоплювався рослинами і музикою.

Едуард Тангл читав в університеті курси ботаніки та рослин: він працював вдень і вночі, вивчав клітини рослин, писав глибокі праці з рослинництва. За короткий час він створив повноцінний інститут ботаніки (та очолив його). Окрім цього Едуард Тангл заклав ботанічний сад. 1890 року у Чернівецькому ботсаду було 3,5 тисячі рослин і кущів, які він привіз із центру розсадника Мускау (Австрія) (там розводять елітні сорти рослин). Також привозив їх і з інших країн Європи. Рослини, які досі є у саду, – це заслуга Едуарда Тангла», 

Де жив директор кращої цісарсько-королівської державної гімназії №1 

Директор цісарсько-королівської державної гімназії №1 (а нині школа №1) Карль Вольф проживав у будинку №38.

Карль змінив на цій посаді свого батька Штефана Вольфа. Останній приїхав до Чернівців у першій половині XIX ст. на прохання цісаря Франца Йосипа I, аби очолити цісарсько-королівську гімназію та підняти її на вищий рівень. Раніше Штефан Вольф працював у Відні у «Терезіанумі» –  найелітнішому аристократичному навчальному закладі. Він залишив Відень та приїхав до Чернівців.

Він був прекрасним директором школи. Тоді гімназія стала однією з кращих в Австро-Угорській імперії, а в румунський період – першою за рівнем освіти. Штефан Вольф мав п’ятьох дітей, яких дуже любив, і всім на цій вулиці звів по будинку

Хто ж сьогодні мешкає у цих вишуканих історичних віллах та шале, пам’ятках архітектури, можна лише здогадуватися. Адже власники помешкань неохоче реагують на туристів і не пускають їх на приватні подвір’я.

Змінилися режими, а відтак і власники будинків. Після двох війн першої половини ХХ століття та приходу радянської влади багаті чернівчани виїхали по світах. Українцям, особливо викладачам університету, інтелектуалам румунська влада заборонила повернутися до Чернівців. Тут поселилися переважно нові мешканці, які після війни приїхали сюди працювати на різні посади. Нині тут живуть їхні діти та внуки або житло викупили заможні люди.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.